Гриценко Марія Андріївна

Марію Андріївну Гриценко – заслужену вчительку УРСР, кавалера орденів «Знак Пошани» та імені Леніна поважають односельці за її професійну майстерність у вихованні дітей нарівні А.М. Пилипенко з сином Анатолієм. з видатними педагогами Макаренком і Сухомлинським.

Народилася М.А. Гриценко 24 вересня 1894 року в родині селянина-бідняка у Великих Сороченцях, Миргородського повіту. Початкову освіту здобула у місцевій церковній-приходській школі. Потім було навчання у Золотоніській жіночій гімназії. Після її закінчення вчителювала у школах.

У Великокринківському народному історико-краєзнавчому музеї зберігаються спогади Марії Андріївни. Це кілька пожовклих часом аркушів, які є найціннішим історичним документом тодішнього життя учительки за покликанням:

«43 роки свого найкращого життя я віддала справі навчання і виховання дітей, – читаємо у спогадах М.А. Гриценко, – Любила школу, так як може любити мати своїх дітей. Любов до школи привила мені моя перша вчителька Олександра Іванівна Гнатенко, образ якої і зараз часто стоїть перед очами.

Худі, блідні, в полотняних спідничках прийшли ми до школи. Вона зустріла нас приязно, ласкаво, кожного погладила по голівці. Ще в четвертому класі я вирішила бути вчителькою. Одержавши свідоцтво, яке мені надавало право вчителювати, я розпочала вчити дітей. Осінь 1912 року була найкращою в моєму житті. Я одержала призначення в земській управі на посаду вчительки в початкову школу в село Березова Лука. З якою я радістю чекала першого вересня – цього щасливого для мене дня.

У 1915 році після перевірки роботи класу, знань учнів я була переведена в Баранівську двокласну школу. Тут я зустріла революцію. По різному зустріли її вчителі. Одні були «За», інші – «Проти». До кого приєднатися? Відповідь дав батько. Сказав він «Іди до тих, хто за бідняцьку владу».

У 1923 році чоловіка Василя Дмитровича переводять на роботу в Шишаки. Мені дають призначення в ІІІишацьку семирічну школу. Працювати було важко, але були тоді молоді і втоми не відчували. Наприкінці двадцятих років мене призначають у Нехворощанську початкову школу №1. В цій школі я працювала до 1941 року – часу евакуації. В селі було чотири школи: три початкових і одна середня. Директором останньої працював П.А. Нечипоренко. Це був справжній Макаренко. В нього були ключі до серця кожного учня, а їх було 620. З відсталої школи вивів у передові в області. Петро Антонович навчив нас усіх працювати. У нього я запозичила все краще і перенесла у свою початкову школу, якою завідувала. Останні п’ять років перед війною учні школи не мали жодної двійки. Було тоді 180 учнів і п’ять учителів. Наша школа була визнана кращою в районі. За це мене нагородили орденом «Знак Пошани». Одержала його в Москві з рук Всесоюзного старости М.І. Калініна.

Трудове життя цього невеличкого колективу обірвала війна. Потяглися валки евакуйованих. Приїхавши в Саратовську область, зараз же звернулася в Красноярський райвідділ освіти з проханням направити мене на роботу в школу. Одержала призначення на посаду директора Красноярської середньої школи.

У 1945 році повернулася в Нехворощу, в ту саму школу, але райком партії призначив мене директором Нехворощанської середньої школи, яку довелося відбудовувати. Потім у зв’язку з поверненням мого чоловіка і призначенням головою Великокринківського райвиконкому, довелося кілька місяців працювати учителем у Манжелії, а потім учителювати у Великокринківській середній школі аж до виходу на пенсію».

За багаторічну педагогічну роботу Марії Андріївні у 1956 році присвоєно почесне звання заслужений учитель школи Української РСР, а згодом вона була нагороджена орденом Леніна.

Марія Андріївна в основному навчала дітей початкових класів. Вона також викладала уроки з географії, історії, української мови. Знаходила підхід до кожної дитини. Її добрими словами згадують колишні учні.


М.А. Гриценко з вихованцями свого класу, 1951 рік.

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *