Пилипенко Анатолій Михайлович

У родині Пилипенків, яка мешкає у Великих Кринках, народилося десятеро дітей. Один з них Анатолій. Друга світова війна Пилипенкам завдала багато горя. Анатолій встиг перед її початком закінчити п’ять класів. Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників продовжувати навчання в школі не було можливості. Пішов навчатися у ФЗУ, а потім служив у Радянській Армії.

Анатолій Михайлович Пилипенко і орденоносець, і заслужений механізатор Української РСР. А розпочиналася механізаторська кар’єра майже 50 років тому. У середині 50-х років він вперше долучився до хліборобського діла. Почав працювати причіплювачем на тракторі. Згодом закінчив курси трактористів і став, так би мовити, кваліфікованим хліборобом. Першої мети в самостійному житті було досягнуто. І це радувало юнака, окрилювало.

Та не все так гладенько виходило, як тепер здається. Для нього пам’ятним днем залишився на все життя перший самостійний виїзд у поле боронувати ріллю. Не така вже й складна робота. А воно – то огріхи, то двигун забарахлить. Трактор ХТЗ-НАТІ для недосвідченого юнака виявився норовистим конем.

Все це не залишилося непоміченим у колективі тракторної бригади. Бачив невдачі юнака Михайло Іванович Гонтар – фронтовик, кращий на той час у колгоспі «Росія». І не став суворо осуджувати новачка. Почав допомагати, навчати. Сам любив техніку і цю любов прищеплював іншим охоче і розважливо.

- Не ладиться щось в моторі? – весело запитував. – А йди-но разом подивимося, пошепчемося, можливо й лад дамо самі.

У механізаторському колективі завжди панувала атмосфера взаємовиручки і доброзичливості. У Будь-який час охочі були подати новачкові допомогу й Микола Олексійович Пилипенко, Микола Андрійович Дяченко, Костянтин Степанович Михайлик, бригадир і помічник бригадира тракторної бригади Михайло Денисович Щербак та Іван Корнійович Оченаш. Умілі то були люди, на жаль, дехто з них уже пішов з життя, але добрі спогади залишили про себе нащадкам. Хай земля буде їм пухом.

Тож з року в рік про А.М. Пилипенка зміцнювалася слава, як про сумлінного механізатора, дбайливого господаря. Згодом про нього в колгоспі скажуть «Уміє берегти техніку і використовувати її на всю потужність». Це вже вища оцінка діяльності механізатора.


А.М. Пилипенко з сином Анатолієм.

Анатолій Михайлович уже давно на заслуженому відпочинку, але тягне його в тракторну бригаду. Переноситься думками механізатор в глибину років і задоволено розповідає:

- Пам’ятаю ми збирали з гектара 25-27 центнерів озимої пшениці. І це вважалося високими показниками. А коли у 80-х роках працювали за колективним підрядом стали вирощувати у двічі більше пшениці, до нас почали їздити за досвідом. А працювати ми тоді вміли. Механізований загін Героя Соціалістичної Праці, нашого доброго товариша Петра Марковича Сухорука вирощували не лише високі врожаї зернових, а й цукрових буряків, соняшнику інших культур. З кожного гектара ми накопували по 550 центнерів солодких коренів. Можливості наших українських чорноземів повністю ні ми, ні нинішні хлібороби не використовують. Стали, приміром, ми тоді вирощувати пшеницю чи цукрові буряки за досконалішою технологією і земля стала щедріше нам відплачувати. Все залежить від людей, які на ній працюють. Тож, людям, а особливо механізаторам, треба бути дбайливішими і далекоглядними господарями, а не одноденними виконавцями робіт. Особливо це стосується сьогодення, коли всі трудівники стали власниками землі.

А.М. Пилипенко один з організаторів механізованого загону для роботи за колективним підрядом. Тоді він взяв шефство над молодими механізаторами Юрієм Лисаком, Анатолієм Москаленком та Юрієм Мірошніченком. Допомагав їм досконаліше оволодіти технікою, навчав бути гідними людьми в колективі. Бригадна рада загону повела суворішу боротьбу з порушниками трудової дисципліни.

Анатолію Михайловичу пощастило працювати тоді, коли колгосп імені Горького був у зеніті слави. За успіхи досягнуті у виконанні планів десятої п’ятирічки по виробництву і продажу державі продуктів землеробства й тваринництва колгосп нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Гідний внесок у цьому і А.М. Пилипенка. Його заслуга високо оцінена. Він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. За впровадження раціоналізаторських винаходів його нагороджено бронзовою медаллю Виставки досягнень в народному господарстві СРСР. 1983 року йому присвоєно почесне звання заслуженого механізатора Української РСР. А скільки він має подяк, грамот та інших відзнак за свою сумлінну механізаторську працю не перелічити.

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *