Історія Степовищенської ЗОШ І-ІІ ступенів

Степовищенська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (до недавнього – Степовищенська неповна середня школа, а ще раніше – Степовищенська восьмирічна школа) є правонаступницею Сіренко-Шевченківської восьмирічної (раніше Сіренко-Шевченківської семирічної) школи Глобинського району Полтавської області, яка була відкрита в селі Сіренки (тоді – хуторі) в 1932 році. У ній в довоєнні роки навчалося по 100 і більше дітей.

До цього в Сіренках існувала початкова школа, яка була організована в 1903 році. У ній за різних часів навчалося по 20-30 дітей. Тривалий час тут працював чудовий учитель, патріот своєї професії Пилипенко Сава Павлович.

Школа працювала й під час голодомору. Дітей у ній тоді поменшало. У 90-і роки ХХ століття бібліотекар села Шевченки Остратенко Р.О. та учитель історії зі Степового Шпортун В.В. збирали матеріал, записували спогади старожилів про ті страшні роки. У селі Шевченки та навколишніх хуторах померло 74 особи, з них – 27 дітей дошкільного та шкільного віку. У Сіренках та оточуючих їх хуторах померло 34 особи, з яких 11 дітей. Усі ці діти могли б навчатися у школі й в майбутньому принести велику користь своїй країні.

В 1932-1934 рр. директором школи працював Цвелих Павло Тимофійович. Учителями були Гнатенко Григорій Кирилович, Білоусько О.К., Жила Андрій Олександрович, Цвелих Євдокія Степанівна, Пиченко Григорій Романович.

В 1932 році була створена і піонерська організація. Деякий час піонервожатим працював Лобода Григорій Олексійович, який загинув у боротьбі з фашистами у роки Другої світової війни. Учні школи не тільки навчалися, але й працювали. Вони допомагали збирати цукрові буряки, збирали колоски, вирощували моркву.

Кращими учнями в цей час були Шинкаренко Микола, Бурдика Настя, Микитенко Мотря, Чміль Олександр, Леміш Катерина, Цвелих Зоя.

У наступні роки педагогічний колектив школи частково змінювався. Наприклад, у 1938 році директором Сіренко-Шевченківської школи працював Епецький Леонід Володимирович, який пізніше ввійде в історію Великих Кринок як людина, що створила в селі краєзнавчий музей. А в 1939-1941 рр. директором був Михайлець Григорій Степанович.

Наслідки роботи в школі у довоєнні роки були відчутні. В 1937 році в Сіренках була ліквідована неписьменність серед дорослого населення, а діти шкільного віку всі були охоплені навчанням

Та плідну роботу школи перервала Друга світова війна. Село Сіренки окупували фашисти. Багато колишніх учнів пішло на фронт. Серед них були і дівчата: Вінніченко М., Микитенко М., Гошко Г., Пішли на фронт і вчителі. Деякі були залишені в тилу для підпільної роботи. Нелегкою була їхня доля. Наприклад, учитель історії Білоусько О.К. був страчений фашистами. Інші загинули чи були тяжко поранені.

Та вже в 1943 році після визволення Глобинщини у школі розпочалися заняття. Директором школи у цей час була Сьомик Марія Павлівна. Важким було те навчання. Ось що згадує Бурдика Віра Василівна, яка була ученицею саме в ті роки. «Навчалися ми майже без підручників. Одна книга була на 3-4 учнів. Писали на аркушах художніх книжок замість зошитів. Чорнила (якщо їх так можна назвати) були з бузини або червоного буряка. Уроки вчили при каганцях. У класах було дуже холодно. Руки замерзали, а ми під час морозів тремтіли від холоду. Один раз на місяць у коридорі школи діти могли подивитися привізний фільм. Та, незважаючи ні на що, школа жила і працювала.»

 Про дещо пізніші післявоєнні часи розповідає житель села Степове Буянов Леонід Володимирович: «Після війни було дуже важко. Працювали не покладаючи рук. Степове було спалене повністю. Вціліла лише одна ферма. Люди, що залишилися живими або повернулися, деякий час жили в землянках або корівнику. Із глини та соломи побудували сім хат, укрили їх очеретом. Ця вулиця називалася Семихатка (нинішня вулиця Миру). Мене працювати не змушували. Головним було одне: щоб ходив у школу і не курив. Початкова школа на той час (1953 рік) була в селі Шевченки. Там було 4 класи. А після 4-ох класів ходили в Сіренки. Там була Сіренко-Шевченківська семирічна школа. А потім у 8 клас я ходив аж у Битяги. Там було три 8-х класи: А, Б, В. 9-10-ий класи я закінчував у Великих Кринках.»

Інші жителі, які в той час ходили до школи відмічали, що у класах після війни були учні різного віку: шкільного відповідно якомусь класу і переростки. Такий підбір досить негативно впливав на навчання. Перерослі підлітки лаялися, курили, не завжди хотіли навчатися. Та з часом все налагодилося. Навчатися прийшли діти мирного часу і шкільне життя ввійшло у більш спокійне русло.

В 1946 році директором школи працював Гошко О.О. Учителями були Монченко Г.Т., Драгун П.Т., Коваленко М.І., Жила А.О. З 1948 по 1968 рік директором школи й учителем історії працював фронтовик, що був тяжко поранений у боях, Галємін Василь Федорович, який приїхав у Сіренки разом зі своєю дружиною – вчителькою російської мови та літератури Ольгою Афанасіївною.

Тривалий час у школі поряд з Галєміним В.Ф. працювали такі учителі: Жила Андрій Олександрович (українська мова та література), Коваленко Митрофан Ілліч (математика, фізика, 1945-1977 рр.), Шляхтьонок Галина Андріївна (географія, історія, деякий час була завучем), Мервінська (Марченко) Тамара Павлівна (іноземна мова), Кірсенко Євдокія Семенівна (хімія, біологія, 1971-1972 рр. – виконувала обов’язки директора школи, тривалий час була завучем), Чміль Олексій Дмитрович (трудове навчання, фізичне виховання), Веселко С.Ф (фізичне виховання), Кравченко Марія Василівна (старша піонервожата). Були й інші вчителі, але вони працювали в школі недовго і переходили на інше місце роботи.

У початковій школі села Шевченок, що була філією Сіренко-Шевченківської семирічної (восьмирічної) школи, багато років учителькою початкових класів працювала Дзюба Ольга Миколаївна, яка пізніше стала працювати на посаді учителя  української мови та літератури у селі Степовому. Тут же деякий час навчали дітей молодших класів Бойко Ольга Григорівна та Бойко Марія Іванівна, які також пізніше стали працювати у Степовищанській (Степовищенській) школі.

У самому селі Степовому до 1973 року існувала філія Сіренко-Шевченківської школи. Тут у різні роки працювали такі вчителі: Баранова Марія Федорівна, Кочерга Ольга Кирилівна, Сокіл Петро Федорович, Гнатенко Галина Титівна, Горобець Микола Якович, який з 1968 по 1970 рік був директором школи у селі Сіренках. З 1970 до середини 1973 року обов’язки директора з переривами виконував Жила А.О., якого під час хвороби заміняла Кірсенко Євдокія Семенівна.

У 1973 році школа отримала нове життя. Її було переведено у нове сучасне двоповерхове приміщення, яке було побудоване у селі Степовому. Деякий час школа ще називалася Сіренко-Шевченківською, хоч і знаходилася вона в іншому селі. А потім вона стала називатися Степовищанською восьмирічною школою. Розпочався новий етап шкільного життя.  Філія в селі Шевченки була ліквідована, а в селі Сіренках – створена.

Директором школи була призначена Горобець Катерина Трохимівна, яка до цього працювала завучем і учителькою російської мови та літератури у Великокриніквській середній школі. Це була компетентна і авторитетна людина, відзначена державною нагородою. Завучем була призначена Кірсенко Є.С.

Нові часи, нові кадри… Змінювалися учителі трудового навчання, фізкультури, математики. Любченко І.Л., Калашник В.Й., Поясок Г.В., Поясок М.С., Олбинська Н.А. та інші. Але з часом поряд з вище названими стали працювати нові, які прийшли не на один рік: Піддубна Марія Іванівна (математика, фізика), Бебешко Любов Дем’янівна (образотворче мистецтво, співи), Шпортун (Чобітько) Світлана Григорівна (російська мова та література), Шпортун Віктор Васильович (історія, географія, правознавство), Старовіт Марія Іванівна (математика, початкові класи; з 1985 по 2011 рік – директор школи), Кучер Микола Никифорович (фізкультура, трудове навчання), Шинкаренко Тетяна Віталіївна (початкові класи).

Дещо пізніше прийшли працювати в школу Яковенко Лідія Миколаївна (хімія, біологія), Вінніченко (Бойко) Люба Миронівна (українська мова та література), Гащенко Орина Богданівна (іноземна мова), Яровикова Неля Олексіївна (початкові класи), Сабірзянов Владислав Альбертович (фізичне виховання), Кошеленко Ольга Миколаївна, життя якої так трагічно обірвалося.

Плідно працював колектив Степовищенської школи, навчаючи та виховуючи не одне покоління дітей із Степового, Сіренок, Шевченок, Семимогил.

Учні школи не раз займали перші та призові місця на районних олімпіадах, брали участь у обласних олімпіадах з різних предметів, показуючи добрі знання (Савлук Наташа – географія, правознавство; Корнієнко Неля – російська мова та література; Прядуха Валя – історія; Гайдар Рима –  правознавство і т.д.).

У школі зростали розумні, міцні, спортивно обдаровані діти, які займали неодноразово перші і призові місця на різноманітних спортивних змаганнях. У Степовищенській школі були оформлені кабінети для кращого вивчення різних навчальних дисциплін. Також було створено кімнату народознавства, в якій було зібрано багато різноманітних експонатів, писемних і друкованих матеріалів. Це був фактично невеликий краєзнавчий музей. Всією роботою керував учитель історії Шпортун В.В.

Тривалий час на навчальних ділянках біля школи вирощували різноманітні лікарські рослини. Для ознайомлення з досвідом роботи приїжджали цілі екскурсійні групи. Про такі успіхи писали районна та обласна газети.  А керувала усією цією роботою на ділянках учителька біології Кірсенко Євдокія Семенівна.

Крім навчання у школі проводилася також різноманітна позашкільна робота. Працювали гуртки, організовувалися різнопланові заходи: концерти, вогники, зустрічі з ветеранами, передовиками виробництва, цікавими людьми, проводилися спортивні змагання. Талановиті учні школи грали в духовому оркестрі, який існував у клубі радгоспу «Великокринківський». А керував цим оркестром учитель співів Мушій Борис Богданович.

Діти у школі не тільки навчалися, брали участь у різних заходах чи займалися спортом. Вони ще дружно у міру своїх сил допомагали радгоспу «Великокринківський». Весною прополювали різні сільськогосподарські культури, а восени допомагали збирати картоплю, буряки, моркву, кукурудзу чи робили якусь іншу роботу, коли просили допомогти. Так колись працював педагогічний колектив Степовищенської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. І наслідки роботи були вагомими.

Багато випускників школи стали учителями, агрономами, інженерами, бухгалтерами, економістами, лікарями, військовими, міліціонерами, льотчиками, артистами, бізнесменами, водіями, трактористами, комбайнерами, доярками, кухарями і т. д. Можна ще назвати багато різних професій й конкретних прізвищ та імен…

Та, на жаль, все це було в минулому. Тому що Степовищенська школа більше не існує. В 2011 році за часів президентства В.Ф. Януковича тогочасна влада прийняла рішення призупинити діяльність школи, мотивуючи цей факт малою кількістю дітей і великими витратами на навчання та опалення (хоча зараз у районі працюють школи, де дітей навчається майже вдвічі менше).

У результаті цього Степовищенська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (у минулому Сіренко-Шевченківська) перестала існувати як навчальний заклад. Вона працювала 79 років (з переривом у роботі в 1941-1943 р.р.) і не «дожила» 1 рік до свого 80-річчя.

 

 

 

Автор історичної довідки – Шпортун Віктор Васильович – випускник Сіренко-Шевченківської восьмирічної школи, учитель історії, географії та правознавства, «Старший учитель», «Відмінник народної освіти».

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *